ВО "Свобода"

ENG

30 березня
Сидір Кізін: І декомунізацію, й українізацію треба робити не лагідною, а твердою рукою
Сидір Кізін: І декомунізацію, й українізацію треба робити не лагідною, а твердою рукою

Розмова з відомим правозахисником, очільником Житомирської "Свободи".

Сім років тому відомий правозахисник Сидір Кізін очолив Житомирську обласну організацію "Свободи". Під його керівництвом житомирські націоналісти вже двічі зайшли в місцеві ради, здобули авторитет принципових і послідовних політиків області та згуртували довкола себе проукраїнські сили краю. А сам Сидір Кізін тим часом захистив від політичного переслідування і врятував від ув'язнення багатьох громадських діячів та журналістів. Спілкуємося з успішним політиком і адвокатом.

"2010 року, коли саме почалося правління Януковича, я енергійно взявся до роботи, збираючи на Житомирщині розрізнені на той час проукраїнські сили. З багатьма людьми знався ще з кінця 80-их років, коли школярем ходив на зібрання Товариства української молоді, спілкувався з дисидентами, які саме повиходили з таборів, зокрема з Василем Овсієнком.

Того ж таки 2010 року завдяки активній роботі ми зайшли в місцеві ради. А 2012 року навколо "Свободи" вже згуртувалися практично всі націоналістичні та патріотичні середовища краю, і ми вперше пішли серйозно на парламентські вибори. Мали дуже непоганий результат, та депутата від області, на жаль, не отримали, хоч я по мажоритарці теж мав добрий результат. Зате "Свобода" загалом стала тоді однією з дуже небагатьох впливових політичних сил.

У березні 2014 року ми пішли у виконавчу владу ‒ я очолив обласну адміністрацію. Це був для нас дуже цікавий досвід ‒ ми взяли на себе відповідальність у часи, коли навколо адміністрації стояли барикади, а два поверхи були зайняті активістами після штурму ОДА, начальник міліції втік в "ЛНР", міліція не патрулювала вулиці, десь утік і прокурор. Тобто був повний колапс влади. Нам доводилося все відновлювати. Я тоді об'їздив всю область, а призначаючи людей, застосовував вже зовсім інші принципи ‒ фактично втілював задекларовану нами люстрацію. У нас були тоді політичні партнери, і ми не могли повністю сформувати владу зі свободівців, але там, де були призначені наші люди, зокрема керівниками районних адміністрацій, то там і найкращi були результати. І це, до речі, підняло авторитет партії. Я тоді пересвідчився у справедливості принципу, що краще навчити молоду людину, аніж перевчати старого, хоч і досвідченого, корупціонера. Наприклад, свободівець Роман Гаврилович очолив районну адміністрацію в Андрушівці. Там 20 років не могли зробити міст через річку, була проблема й з очисними спорудами. За три місяці під керiвництвом 25-річного хлопця, який ніколи не мав досвіду роботи на державній службі, споруджено цей міст через річку без жодної копійки бюджетних коштів, тільки тому, що активно долучилися місцеві підприємці ‒ вони побачили, що людина прийшла не свої кишені набивати чи інтереси особисті обстоювати, а справді працювати для громади. Також на місці повалених пам'ятників Леніну (була моя негласна вказівка всім призначеним керівникам райдержадміністрацій позбутися всього комуністичного мотлоху) за три місяці поставили два нові національні пам'ятники: Шевченкові й Терещенкові. Зрушилася справа й з очисними спорудами. Багато свободівців, які тоді вперше потрапили на держслужбу, розкрилися як талановиті організатори й керівники ‒ хоч вони не мали досвіду керівної роботи, зате в них були правильні підходи і правильні цінності.

Сам я за той короткий період, поки очолював адміністрацію, створив прецедент, за яким потім зрушився процес переходу громад із підпорядкування Московському патріархату в Київський: за моїм розпорядженням було зареєстровано зміни до статуту релігійної громади, яка вирішила змінити конфесійне підпорядкування. Наступний після мене голова адміністрації зайняв знов промосковську позицію. При ньому моє розпорядження було оскаржене в судовому порядку, алея я вступив у процес, надав юристів, і ми таки захистили це розпорядження і обстояли права цієї громади. Тобто показали, що відповідно до закону, практики Верховного суду і практики Європейського суду з прав людини, громада має право вільного вибору і зміни конфесійного підпорядкування. Зараз цей процес пішов, і "Свобода" надає активну юридичну підтримку".

Місцеві ради

"Сьогодні "Свобода" має депутатів майже в кожному районі Житомирської області, у великих містах маємо фракції. Доволі сильні наші позиції в обласній раді ‒ навколо нашої, хоч і не найбільшої, фракції гуртуються інші політичні сили патріотичного спрямування, бо ми завжди одностайно голосуємо і маємо чітку позицію. І якщо "Свобода" виступає з "незручною" для провладних партій заявою чи пропозицією, то їм дуже складно до неї не приєднатися.

У районах наші фракції теж хоч не найбільші, але впливові. Наприклад, у Житомирському районі, в Коростишівському районі "Свобода" отримала голів районних рад саме завдяки тому, що наші фракції сприймають як найбільш послідовні і найбільш досвідчені. Також у Коростишівському районі наша районна організація зайняла перше місце на виборах у територіальні громади ‒ ми перемогли "Батьківщину" і набрали вдвічі більше, ніж провладний БПП, чим сполошили політикум у Житомирській області. Бо ж багато хто казав, що у "Свободи" є своя межа, що вона може набирати тільки певний відсоток своїх постійних прихильників, а практика показує, що коли активно працює місцева організація, то вона й перемагає".

Власне, і всю декомунізацію в краї фактично зробила "Свобода": від повалення пам'ятників всяким ленінам і до очищення мапи області від імен комуністичних діячів. Почали ми це ще до Революції Гідності, а після неї завдяки свободівцям, що очолили комітети з декомунізації, маємо в Житомирі нарешті вулицю Степана Бандери, а в районних центрах ‒ вулиці наших національних героїв. Були, звісно, певні протести, кілька днів позбиралися комуністи, але тут же й забули. До речі, я на прикладі Житомирщини пересвідчився, що і декомунізацію, й українізацію треба робити не "лагідною", а обов'язковою, і твердою рукою. Тоді це швидше проходить, а впроваджене вже незабаром дуже позитивно сприймається".

Війна

"Житомирщина стала дуже патріотична з початком війни, тому що в нас зосереджено багато військових частин, наприклад наша відома 95 аеромобільна бригада, і 30-а окрема Новоград-Волинська механізована бригада, бердичівські артилеристи. Саме наші десантники звільняли Слов'янськ, і втрат Житомирщина також зазнала однією з перших. У 2014 році як очільник адміністрації я десь раз на тиждень зустрічав літаки з загиблими…

На фронт з початком війни пішли дуже багато свободівців Житомирщини, а якщо взяти депутатський корпус у місцевих радах, то служать, як правило, саме націоналісти. На фронті наш депутат обласної ради Тарас Собко; голова Новоград-Волинської "Свободи" Олександр Захарчук, він боєць "Карпатської Cічі"; голова Баранівської "Свободи" Микола Тулісов продовжив уже другий контракт і зараз на сході; керівник Овруцької організації Володимир Левченко теж у Збройних силах; заступник керівника Бердичівської "Свободи" Василь Клюба ‒ наш кіборг з Донецького аеропорту, він як пішов 2014 року так і воює. Ось недавно повернулися з фронту багато хлопців з Житомирської міської організації…".

Національна пам'ять

"Ще за часів Януковича в 2011 році ми повісили на в'їзді в область білборди з написом "Вас вітає Житомирщина ‒ колиска УПА" (їх спиляли разом з конструкціями за вказівкою тодішнього очільника обласної адміністрації). Адже саме в нашому краю 1941 року, раніше ніж на Волині, була створена Українська повстанська армія "Поліська січ" Тараса Бульби-Боровця. І цим ми по-доброму конкуруємо з Волинню та Галичиною. Коштом "Свободи" ще в 2011 році поставлено пам'ятник Олевській республіці й УПА "Поліська січ". Тепер наша фракція в обласній раді ініціює створення в Базарі (там відбувся останній великий бій за Україну в революції 1917‒21 років) постійного музею; клопочемо і про надання меморіалу Героям Базару статусу пам'ятки національного значення. Ми також встановили пам'ятник у Житомирі нашим землякам Омелянові Сенику і Миколі Сціборському. До речі, 2014-15 роках ми урочисто прийняли до лав ВО "Свобода" кількох ветеранів УПА, зокрема подружжя, яке пройшло радянські табори (там ці чоловік і жінка й познайомилися), і тільки після багатьох поневірянь повернулося в Україну".

Правозахисна робота

"Я маю вже 23 роки юридичного стажу. З 2002 року триває моя адвокатська діяльність. Кожен адвокат повинен вести так звані справи pro bono, тобто безкоштовно для загального блага. Перша така моя відома справа ‒ це захист п'ятьох сміливців, які намагалися демонтувати пам'ятник Леніну на Бесарабці 2009 року. Мені тоді вдалося витягнути їх із в'язниці. Справа тривала п'ять років, і врешті-решт її закрив уже Генпрокурор Махніцький. Коли почалося януковичівське закручування гайок, я захищав хлопців у справі щодо подій під Верховною Радою через Харківські угоди і теж домігся закриття справи. Закрили справу й відпустили мого підзахисного-учасника акцій проти міністра Табачника. Далі був захист журналістки Олени Білозерської, лідера фанатів "Динамо" (Київ) Андрія Коренівського, якого заарештували за кричалку "Спасибі жителям Донбасу…" Особливо багато справ було під час Майдану. Я також захищав "народного месника" Віталія Запорожця, представляв інтереси онука Степана Бандери в Донецькому суді під час розгляду справи про скасування указу Ющенка про присвоєння звання Героя України. Сьогоднішні мої резонансні справи ‒ щодо подій 31 серпня 2015 року. Одна ‒ це та, яку розслідувала міліція, де кілька десятків обвинувачених, зокрема наші народні депутати від "Свободи" 7-го скликання: Юрій Сиротюк, Ігор Швайка, Андрій Мохник, та наші хлопці з усієї України. Вона фактично повністю розвалилася, і тільки (я так думаю) на особисте прохання Авакова як ідеолога та ініціатора цієї справи її передано до суду. Ось уже півтора року вона в суді, а ще так і не почався розгляд її по суті. Інша справа ‒ це та, розслідування якої було передане в Генпрокуратуру і в якій визначено двох підозрюваних: Ігоря Гуменюка і Сергія Крайняка. Вона не менш резонансна і не менш абсурдна. Доказів жодних проти хлопців немає, але оскільки когось треба призначити винним за загибель нацгвардійців під Верховною Радою, то влада докладе максимальних зусиль, щоб отримати обвинувальний вирок. Та я вже мав подібні політично мотивовані справи, які здавалися безнадійними, та все ж вдавалося домогтися звільнення звинувачених. Будемо сподіватися, що й з цієї ситуації зуміємо вийти з позитивом і що хлопці опиняться на волі".

Люстрація

"Ще 2008 року ми з побратимами заснували ГО "Люстрація", тоді це було непопулярне слово і так само непопулярна сама ідея. Але завдяки "Свободі", завдяки тому, що ми постійно про це говорили, люстрація, як і інші свободівські ідеї, стала тепер політичним мейнстрімом. І оскільки люстрації не вдалося уникнути, то п'ята колона у нинішній владі зробила все для того, щоб її нівелювати чи мінімізувати її негативний вплив на себе. Зрозуміло, що треба далі тиснути, і намагатися, щоб люстрація таки була проведена на наших свободівських принципах, без яких це просто бутафорія. Справжня люстрація ще попереду ‒ для цього потрібна фракція "Свободи" в парламенті, яка зразу змінить державну політику. І люстрацію не треба зводити до комуністичного чи регіоналівського сміття, вона має стосуватися передусім середовища тої п'ятої ворожої російської колони. І, що важливо, люстрація має бути посилена в напрямку корупції ‒ щодо чиновників, які своїми діями фактично намагаються звести нанівець здобутки Революції Гідності та працювати на власні кишені".

Юлія ДЕМБОВСЬКА